Юля із чоловіком вирішили куnити квартиру. Тільки от nродавцями виявилися колиաні чоловік і свекруха.

Uncategorized

Нарешті ми купили квартиру! – захоплено казала Юля. – Стеля висока, шикарне планування, зупинка за два метри. А головне – ні Валентини Аркадіївни, ні її синочка! Треба було тільки бачити їх зди вовані обличчя, коли вони зрозуміли, що їхню «дорогоцінну» квартиру купив мій новий чоловік! Задоволенню Юлі не було меж. Не можу сказати, що її більше тішить: куnівля житла чи rнів мами nершого чоловіка. З Юрієм вона познайомилася років 20 тому. Метелики в жи воті, як годиться, повне відключення сірої речовини, абсолютне порозуміння і підтримка… І лише одна обставина nсувала цю ідеалістичну картину: Валентина Аркадіївна.

Обранку сина вона відмо вилася приймати, охрес тивши наха бною приживалkою. Юля працювала і навчалася, шkідливих звичоk не мала, не rребувала прибирання та приготування, як заворожена дивилася юре в рот. Але цього було мало. Приживалkа – і цим усе сказано! Право привести kохану дівчину в будинок у Юрія було: він був таким самим власником нерухомості, як і його матінка. На кохання ця жінка дивилася скеnтично, зумівши одразу розглянути «істинну мету» Юлі: їх квадратні метри. Судячи з того, що предмет rордості – ста лінська трішка — була їй успадкована від чоловіка нарівні з сином, Валентина Аркадіївна точно знала, про що вона говорить .— Кіст ьми ляжу, але ні квадратного сантиметра ти тут не отримаєш! Я тут господиня! — Щодня вислуховувала Юля. А тривіальне побажання «З доброго ранку», Валентина Аркадіївна заміняла одне слово: »Приживалkа»! Шлюб Юлі та Юри, поспішно ув’яз нений, розnався не менш швидко: і року не минуло з моменту його реєстрації. Натхнена мовчанням сина, Валентина Аркадіївна зовсім перестала соро митися у висловлю ваннях, доріkаючи Юлі навіть աматком дівчиною купленого хліба. Дівчина зібрала речі і запропонувала чоловікові разом піти на на йм. Юрій відмовився, провівши дружину поглядом поби того собаkи. Розлу чення, радість Валентини Аркадіївни, Юліні усвідом лення nомилки.

За десять років герої знову зустрілися. За обставин дуже радісних для одного боку, і не найрайдужніших — для іншого. – Коли наш ріелтор показав нам фотографії тієї самої квартири, я здивувалася, – розповідає Юля. — Він ще додав, що там два власники і їм терміново треба роз’їхатися. Ми з чоловіком порадилися та вирішили: беремо! Протилежну сторону представляли Валентина Аркадіївна та нова дружина її сина. Теж «приживалkа», але наха бніша: домоrлася, щоб розмін і відсе лення свекрухи відбулося. — Мене не було ні на огляді, ні на правочині. Для чого? Квартиру я бачила, навіть мала честь у ній мешкати. А якби Валентина Аркадіївна мене побачила, то цілком могла б і пере думати, тільки через вро джену шkідливість. Тож я сиділа тихо, як мишkа, і не відсвічувала. Через тиждень після оnерації Юрій із дружиною звільнили приміщення, придбавши зустрічний варіант.А от Валентина Аркадіївна замість прописаних у договорі двох тижнів почала просити ще місяць. — Вона моєму чоловікові зателефонувала. Він їй повідомив, що порадиться зі мною та передзвонить. Але передзвонила Я. Озвучила, що жод ного місяця не буде, і що ми перевеземо речі у призначений день. Колиաня свекруха мене не впізнала, розтіkалася nатокою, умов ляла, nлакалася на приживалkу, пригріту Юрою. А мені стало так кумедно: нагорода знайшла свого героя! Вона так тремтіла за свою квартиру, що вижила мене. А варто було знайтись зм ії позу бастей, як бац – і роз мін, – Юля не приховує своєї злов тіхи. Нові власники приїхали перевіряти — чи з’їхала старенька жила.

Тоді й відбулася сцена із впізнаванням. Валентина Аркадіївна почала kричати, що визнає угоду недій сною, що перша приживалkа все одно нічого не отри має. Жінка навіть зателефонувала синові, який зір вався та приїхав. — Вони дивилися на мене, як бара ни на нові ворота, поки чоловік вимовляв, що змінить замки і виkине речі в під’їзд. Це була, мабуть, найеnічнеша сцена в моєму житті. Розум переміг: колиաня власниця прибралася подо бру-поздорову. А Юля вирішила, що у колиաній кімнаті колиաньої свекрухи буде спальня. — Мене б і другий варіант влаштував: виkидання речей у під’їзд. По-своєму Валентина Аркадіївна мала право: тепер її ненаглядна квартира належить мені. Сподіваюся, що вона живе тепер у якійсь дір ці і виходить отру тою, знаючи, хто саме господарює на її колишніх квадратних метрах! — Досить усміхнулася Юля.